…тирство, програш бою, ухилення від зайняття посади, на яку козака обрало товариство, пияцтво під час походу. За здійснення протиправних діянь цієї категорії на злочинця очікувала смертна кара. П’яного під час морського походу викидали за борт, а під час сухопутного маршу — прив’язували до коня і ганяли по степу, доки винуватий не помирав. Для профілактики пияцтва на Запоріжжі існував так званий Гадючий острів, куди січовики відправляли невиправних пияків, де й кидали їх напризволяще;2

- майнові злочини. До них належали крадіжка, розбій, неповернення боргу. У залежності від об’єкта посягання розрізнялися крадіжка особистого майна і майна всього запорізького товариства. В останньому випадку обвинуваченого очікувала смертна кара. Неповернення боргу тягнуло за собою приковування до лафета гармати. Винний звільнявся лише в тому разі, коли повертав борг, або хтось із родичів чи друзів поручався за нього.

Кара на смерть у Запорізькій Січі була достатньо різноманітною. Серед простих розрізняли відрубування голови, рідше розстріл, повішення. Останній вид покарання, як правило, застосовувався до рецидивістів. Мали місце повішення козака догори ногами та ребром за гак. У такому положенні небіжчик продовжував перебувати до того часу, поки кістки не опадали на землю.

Інколи на Запоріжжі застосовувалася така люта страта, як посадження на палю. Паля — це високий дерев’яний стовп із металічним наконечником. Для того, щоб стратити злочинця, його піднімали кілька осіб і насаджували на штир. Під вагою свого тіла засуджений повільно конав. Зняти небіжчика ніхто не мав права під загрозою смерті.

За козацьким звичаєм смертної кари можна було уникнути лише у тому разі, якщо котрась із дівчат бажала вийти за приреченого заміж. Однак такі факти були поодинокі і мали місце лише в середовищі паланкових козаків.

Найбільш поширеним покаранням серед козаків було приковування злодіїв до ганебного стовпа і забивання буковими киями осіб, що здійснили конокрадство, пограбування купців, порушували військову дисципліну. Винного прив’язували до стовпа і тримали в такому положенні, доки він не помирав. Муки засудженого збільшувалися, бо кожен, хто проходив мимо, міг бити прикутого киями. Процедура, як правило, закінчувалася смертю від фізичних страждань або забиванням людини. Майно загиблого передавалося усьому товариству. Однак, траплялося й таке, що деякі засуджені не лише залишалися живими, але й отримували від товаришів гроші за мужність.

Застосовувалися також покарання, що спрямовувалися на обмеження козацьких вольностей. Так, за вчинення дрібних правопорушень передбачалося обмеження певних прав, зокрема накладалася заборона на зайняття виборних козацьких посад.

При всьому розмаїтті каральних санкцій звичай не передбачав судових виконавців, а в разі страт— катів. Оскільки лицарству не личило бруднити руки кров’ю беззбройної жертви, був знайдений оригінальний спосіб приведення вироку до виконання. Страта доручалася іншому засудженому на смерть. Якщо ж такого на момент страти не було, то суд відкладав виконання вироку до того часу, поки до в’язниці не потрапляв новий звинувачений. Привертає увагу така особливість запорізького судочинства: тілесно карали переважно за майнові, економічні провини, а на смерть — за злочини проти особистості.

Покарання на Запорізькій Січі мало на меті підтримання військової дисциплин в козацькому середовищі та служило своєрідною профілактикою для тих, хто бажав стати лицарем і оволодіти козацьким ремеслом. У такий спосіб товариство намагалося відгородитися від тих бажаючих покозачитися, хто мав кримінальне минуле або, за висловом Миколи Гоголя, “у кого вже моталася біля шиї мотузка”.

Таким чином, уся процедура, від розслідування злочину до винесення вироку, у тому числі й вибір покарання, у Запорізькій Січі базувалася винятково на засадах звичаєвого права.

История Вольных Казаков

Казачество имеет историю в несколько тысячелетий. Казацкие земли населял бесстрашный кочевой народ, который в разное время назывался по разному.

Несмотря на устройство и обычаи казачества, надо помнить, что казачество разделялось на Низовое (Сечевое, Казацкое) войско (Курень) и Вольных (Знатных, Кошевых) казаков.

Они имели разные традиции, внутренние законы, наказания и привилегии. Еще было Реестровое казачество – часть Вольного казачества на службе польского короля.

Низовое (Сечевое, Казацкое) войско выступало как гончие псы или как приманка для «зверя» - врага. Возглавляли Низовое (Сечевое, Казацкое) войско (Курень) - Куренные атаманы.

Куреным атаманом мог быть старый, заслуженный Вольный казак, который избирался Вольными казаками. Курень - сечевое войско, что-то среднее между современной воинской срочной службой и монастырем.

В курене были Казацкие юноши (парубки, хлопцы), которые начинали службу в курене и мужики - беглые крестьяне, горожане, мужчины, бежавшие к казакам с вражеских территорий, поэтому их воля была сильно ограниченна.

Низовым войском всегда жертвовали ради победы над врагом и не считали их за воинов, так как воевали они плохо, низовое войско всегда можно было пополнить беглыми.

Оно со своими традициями трансформировалось в Пехоту – царицу полей, с жесточайшей дедовщиной, муштрой и ортодоксальной дисциплиной.

Вольное Казачество – это особое представление о чести, доблести, славе и особое состояние духа.

Этот народ жил в степях на перекрестке культур тысячелетиями и сочетал в себе восточную хитрость, плюс монгольскую жестокость, плюс бесстрашие варягов, плюс греческую мудрость.

«Воин это не просто человек с оружием, бесстрашие, жестокость, ловкость и ум - вот главное оружие казака», а волю надо было еще заслужить.

В первый бой все шли с топором и копьем в составе Низового войска и сами должны были добыть себе оружие и коня.

Для Вольных казаков война и набеги это азартная охота, где они охотники, а враги – жертвы, именно добровольное участие в смертельно опасной охоте это уже и есть высшая доблесть и честь.

Их никто насильно не гнал на войну, если Вольный казак не успел прогулять награбленное добро из предыдущего похода, он мог не идти в новый поход.

Исключением являлось лишь обязательная защита от нападавших врагов, Вольные казаки никогда не шли на верную смерть, демонстрируя свою браваду и считалось, что самоубийцы и есть самые настоящие трусы, боящиеся борьбы и предпочитающие побыстрее умереть.

Вольные казаки ассоциировали себя с кошками, кошка это их священное животное, кошка свободна и охотится рационально, не тратя лишних сил.

Поэтому основная тактика Вольных казаков - неожиданное нападение из засады или с тыла противника, ночные набеги, она очень похожа на современную тактику десантно-штурмовых (диверсионо-разведывательных) подразделений современных армий.

Ведь ставя ловушки на зверя, охотник не сильно задумывается о своем благородстве, и о том, что подумает о нем зверь, попадая в ловушку.

У европейских и русской армий была прямолинейная тактика, с особыми рыцарскими представлениями, бравадой и амбициозной тупостью, а у Вольных казаков было только одно табу, что воевать с единоверцами, т.е. со своим народом нельзя.

Незыблимым у казаков являлась преданность Православной Вере и Отчизне, а самым тяжким преступлением всегда у Вольных казаков считалось предательство, которое жестоко каралось казаками.

Вольные казаки нуждались в постоянном расширении территорий, жители новых территорий обращались в Православную веру, исключение могли составлять иноверцы, не желающие менять веру.

Вольных Казаков не интересовали награды, звания и глупые амбиции, для них это было чуждо, поэтому, зачастую, они оставались в тени.

Испокон веков они охотно шли с чужими армиями, но были совершенно неуправляемы чужими начальниками, в этой игре Вольных казаков чужие армии исполняли роль загонщиков добычи.

Вольные казаки могли в любой момент перестать участвовать в военном походе, развернуть свои полки и поехать домой, ведь охотник не ставит себе цель выловить всю дичь в охотничьих угодиях.

Этими факторами можно объяснить поражения многих великих армий, в составе которых они воевали, возможно, это еще и рациональный план ослабления чужих армий и не допущение централизации военной мощи в одном центре.

У Вольных казаков не было единой формы одежды, какую одежду добыли, ту и носили, оружие тоже было самое разнообразное, так же добытое у врага.

Друг друга Вольные казаки различали по усам, бритым головам, хохлам и Вольных казаков часто путали то с поляками, то с татарами, то с турками, что было очень выгодно самим Вольным Казакам, к тому же, надев шапку, можно было искусно маскироваться.

Cейчас все те, кто надевают на себя папаху, шашку и анахроническую одежду, вовсе не являются носителями традиций Вольного казачества, скорее наоборот – они носители традиций Низового войска.

Военная наука и тактика Вольных казаков постоянно развивалась, они осваивали все новые и новые виды оружия, используя знания накопленные тысячелетиями.

Вольное казачество передало свои лучшие традиции в морской флот, войска и армейские спецподразделения. Это особая философия и культура, любовь к казацким традициям.

Древний термин «Вольные казаки» взят из старинных актов, которыми назывались те казаки, которые не были связаны никакими служебными обязательствами и находились в «Поле», недосягаемом для какой-либо чужой власти, так как стремление к Воле у казака в крови.

Это были Вольные люди казацкого происхождения, которые не были зависимы от Золотой Орды, Польши и Литвы и начали продвигаться к старым казачьим землям, к берегам своих рек.

Поэтому они считались Вольными только до того момента, когда на Дону и на Днепре были созданы казацкие республики, такие как Великое Войско Донское и Запорожская Сечь.

Теперь Вольные казаки становились их гражданами и назывались донскими, днепровскими и запорожскими казаками.

В настоящее время идеология Вольных казаков сохранятся в отдельных общественных организациях и пропагандируется.

Сучасний стан українського козацтва

Сучасне Українське козацтво не є окремою козацькою організацією, а являє собою Всеукраїнський козацький рух.

Представниками цього руху є нащадки козацьких родів, окремі громадяни, які вважають себе козаками, та козацькі громадські організації, які відстоюють національну козацьку ідею, сприяють захисту політичних, економічних, культурних та історичних досягнень Українського народу, беруть участь у забезпеченні духовного розвитку, фізичного здоров'я та високої моральності українського суспільства, використовуючи набутки багатьох поколінь своїх попередників.

Для забезпечення ефективної взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування з козацькими організаціями, їх об'єднаннями у питаннях забезпечення реалізації потенціалу козацької ідеї для консолідації українського суспільства, відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських, культурних, духовних і моральних традицій Українського козацтва, залучення козацьких організацій до охорони культурної спадщини, фізкультурно-спортивної роботи, військово-патріотичного та духовного виховання дітей і молоді Указом Президента України від 4 червня 2005 року N916/2005 утворено Раду Українського козацтва при Президентові України.

Сучасне Українське козацтво об'єднує понад 700 козацьких організацій (юридичних осіб) чисельністю більше 300 тис. осіб. Із них близько 40 організацій – міжнародні та всеукраїнські, більше 255 – обласні, 263 – районні (районні у містах) та 176 – міські. На базі існуючих козацьких організацій сформовано близько 300 козацьких громадських формувань з охорони громадського порядку чисельністю 10 620 осіб, які співпрацюють з підрозділами Міністерства внутрішніх справ України та інших зацікавлених міністерств.

До складу Ради Українського козацтва при Президентові України на даний час входять керівники 33-х Міжнародних і Всеукраїнських козацьких організацій:

1. Громадська організація "Міжнародна Спілка Козацьких Військ України та Зарубіжжя".

2. Всеукраїнська громадська організація "Відродження Запорозького козацтва".

3. Всеукраїнська громадська організація "Всеукраїнське Гетьманське Козацтво імені Івана Богуна".

4. Всеукраїнська громадська організація "Козацькі війська України".

5. Всеукраїнська громадська організація "Всеукраїнське козацьке військо".

6. Всеукраїнське громадське об'єднання "Звичаєва громада Українських козаків".

7. Всеукраїнська громадська організація "Соборне Козацтво України "Січ".

8. Всеукраїнська спілка громадських організацій "Спілка козаків України – "Військо Запорозьке".

9. Всеукраїнська громадська організація "Всеукраїнська федерація козацького двобою".

10. Всеукраїнська громадська організація "Велике Козацьке Коло".

11. Всеукраїнська громадська організація "Товариство Нестора Махна "Гуляй-Поле".

12. Всеукраїнська громадська організація "Всеукраїнська федерація "Спас".

13. Всеукраїнська громадська організація "Козацька територіальна оборона".

14. Всеукраїнська громадська організація "Козацтво Нової України".

15. Всеукраїнська громадська організація "Українське Реєстрове Козацтво".

16. Всеукраїнська дитяча громадська організація "Українське дитячо-юнацьке товариство "Січ".

17. Всеукраїнська громадська козацька дитяча організація "Дніпровська Січ".

18. Всеукраїнська дитяча громадська організація "Козаченьки".

19. Міжнародна громадська організація "Міжнародний Союз козацтва".

20. Міжнародна громадська організація "Спілка козацьких організацій України".

21. Міжнародна наукова громадська організація "Народна Академія Українського козацтва".

22. Міжнародна оборонно-спортивна національно-патріотична організація "Українське козацтво".

23. Міжнародна громадська організація "Українське козацтво "Вічна Січ".

24. Міжнародна громадська організація "Гвардія Українського козацтва".

25. Міжнародна громадська організація "Міжнародна федерація Бойового Гопака".

26. Міжнародна оборонно-патріотична громадська організація "Козацтво України".

27. Міжнародна козацька спілка "Всевелике Військо Донське".

28. Міжнародна громадська організація "Міжнародний комітет Всеукраїнського козацтва".

29. Міжнародна громадська організація "Союз козачих формувань".

30. Міжнародний союз козаків "Запорозька Січ".

31. Міжнародна громадська організація "Міжнародна Асоціація "КОЗАЦТВО".

32. Міжнародна Козацька Спілка "Українське Гетьманське військо".

33. Міжнародна громадська організація "Міжнародна Академія Козацтва".

Український козацький рух в сучасній Україні з кожним роком стає більш організованим, співпраця козацький організацій з Центральними і місцевими органами влади і місцевого самоврядування набуває практичного змісту. Підтвердженням цього є низка Указів Президента України, розпоряджень Кабінету Міністрів України та інших органів влади. В деяких областях розроблені і діють місцеві програми розвитку Українського козацтва.

На виконання Указу Президента України "Про заходи з підтримки розвитку Українського козацтва" від 4 травня 2007 року N378/2007 Радою Українського козацтва як консультативно-дорадчим органом при Президентові України створені робочі групи, які провели спільні засідання з представниками дев'яти центральних органів державної виконавчої влади: Міністерством закордонних справ, Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерством освіти і науки, Міністерством культури і туризму, Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту, а також Службою безпеки та Державною прикордонною службою.

На думку керівництва центральних органів виконавчої влади, особливості козацьких організацій відрізняють їх за своєю природою від звичайних об'єднань громадян. Козацькі громадські формування можливо об'єднати для вирішення питань охорони громадського порядку, навколишнього природного середовища, державного кордону; ліквідації надзвичайних ситуацій, здійснення пожежно-рятувальних робіт; комплектування військового резерву та виконання окремих завдань територіальної оборони в особливих умовах.

Козацькі організації роблять значний внесок у справу виховання молоді та підготовки їх до військової служби. При державних адміністраціях створені Ради Українського козацтва, які організують діяльність козацьких організацій за спільним планом.

У цей не простий для України і вирішальний для Українського козацтва час від козацьких організацій потребується всебічна підтримка ініціатив Президента України щодо консолідації українського суспільства, відродження історичної правди Українського народу, відновлення і збереження його культурної спадщини, залучення козацьких організацій до охорони культурної спадщини, фізкультурно-спортивної роботи та військово-патріотичного виховання молоді.

З усього вищевикладеного випливає, що головною метою спільною діяльності українських козаків є забезпечення реалізації потенціалу козацької ідеї для консолідації українського суспільства.

Сделать бесплатный сайт с uCoz